Трансформація

       Цей блог був створений декілька років  назад. Він містив  кілька душевних публікацій, остання з них була написана більше ніж  чотири місяці тому. Це був черговий крик душі -  щирий, наскрізь промочений соплями і скигленням. Однак, за цей час в моєму житті відбулися зміни,  вирішив трансформувати  також і блог. Я стер всі публікації за винятком останньої, змінив шаблон і ставлення до цього рерсурсу .
        На YouTube  у мене є канал з простою назвою Андрій Сиротич. Нещодавно я туди залив серію відео із першого етапу змагань Lviv Crossfit Game 2016, a вчора з відкриття нового кросфіт залу Lviv Garage Gym, що за адресою вул. Бузкова 2. У мене з'явилося бажання розвивати свій канал у цьому напрямку і паралельно цей блог , описуючи свої здобутки , малючи вектори розвитку і розповідати про труднощі які вдалося подолати.
          В останній публікації, я описував перешкоди з якими стикнувся, розказував про те, як рожеві мрії відрізняються від реальності,  жалівся як було  важко. Не знаю чи той допис вплинув на розташування зірок, чи поміняв порядок думок у моїй голові, можливо він був тим помахом крила метелика,  який змінив хід мого життя а можливо і ні, однак зміни є... Вони досить суттєві: мені вдалося скинути  більше десяти кілограм,  самопочуття покращилось і,  головне, змінилась самооцінка в кращу сторону. Я  буду великим егоїстом, коли скажу що це тільки моя заслуга, насправді, крім волі випадку важливу роль в цьому перевтіленні зіграли ще дві людини. Це моя прекрасна дружина, яка весь цей шлях була моїм натхнення, яка всіляко мене підтримуввала і пітримує.  Спроби схуднути, намагання щось змінити у житті, ніколи не  полишали мене, однак  зараз я притримуюся такої думки що на певні події, є своє місце і час. Таким  місцем став для мене СК"Олімп", що на Сихові, а таким  часом, була  зустріч з хорошим тренером Ярославом Васильківським, котрий став важливою людиною у моїй трансформаціі.
             

Не здаватись

         Мріяти так легко, мріяти так приємно, мріяти так безпечно...
         Я майстер мрій. Я віртуозний художник, неперевершений архітектор, геніальний програміст,  креативний дизайнер мрій.
          Останні десять років, я пристосуванець, майстер компромісу з собою -  як швидко загоряюсь, так швидко і згораю.
           В дитинстві, період від семи до дванадцяти років,  я дуже любив всістися біля діда  і слухати його розповіді про минуле, про армію. Він часто згадував молоді роки. Була у нього одна дивна на той час розповідь. Дід служив далеко від рідної Україна,   на Камчатці. Їхня частина спеціалізувалася на виконанні   різного виду господарських  робіт, тому  завдання  були кожного разу інші.   Один солдат,  як тільки зявлялася  робота,  був готовий до її виконання. Наприклад,  треба було  відремонтувати  бочку, тоді  у солодат питали: хто боднар? Він одразу каже, Я.  Хто столяр? Наш солдат, тут як тут. Запитають хто коваль , він  також перший. Хто кравець?   І знову він. Так було дуже часто.
          Цю   повчальну історію , тоді   не міг  зрозуміти. Лише тепер  усвідомлюю, що людина  може пробувати все, але справжнім майстром  може бути тільки в одному.
          Я теж  багато чого спробував. Зазвичай все відбувається  так, берешся за нову справу, наступає  короткочасний успіх, потім розгубленість,  далі роздратованість,  а там уже розчарування, подавлений настрій. Пізніше як у казці чергове відроження фенікса тільки вже в новому образі.
          Я забув як перемагати, як бути першим, кращим, впененим собі. Зараз з приємністю згадую шкільні роки, коли все йшло легко і просто.
         Сьогодні я і мої сто кілограм пішли в транажерний зал. Як завжди, майстерно перед тим декілька тижнів  помріявши.
         Реальність - тридцять хвилин на бігові доріжці- незвично ходити, спину доводиться чомусь тримати рівно,  незвично тримати один тем. в результаті відходив тридцять хвилин і перший крок на підлогу а враження що пілога під тобою пливе. І вся кімната і люди , і транажери ще секуд тридцять пливли. Вправа номер два. Гіперенстензії чотири підходи по  десть раз. Тут про себе дала знати спина , а вслід за нею розболілась голова. Підйом корпуса  4 по пятнадцять раз і тут голова і очі на лоба лізуть, дав про себе знати і шлунок. Все що було в ньому помаленьку просться на зовні. Спина таке враження що переломиться. Наступне тяга вертикального блока зворотнім хватом чотири по пятнадцять трохи легше болить голова, однак розумію яка у мене слабенька розтяжка. Жим стоя  над головою чотири рази по дванадцять, но тут на двох останніх підходах моє тіло всім тілом, вибачте за тавтологію сказало ні.  Така  реальність , мрія така рожева , така архітектурна і художня, така креативна і така правильно програмована  перетворилась у два слова. НЕ ЗДАВАТИСЬ